Інтелектуальний капітал у системі кадрової політики дипломатичної служби

Анотація

У статті визначено сутність та значення інтелектуального капіталу, його місце у системі кадрової політики дипломатичної служби. Розглянуто різні дефініції інтелектуального капіталу, які у своїх працях надавали такі вчені, як А. Чухно, В. Л. Іноземцев, О. Кендюхов, Г. Назарова та інші. Визначено, що інтелектуальний капітал — це складне системне поняття, що розглядається науковцями з урахуванням потреб сучасного суспільства, яке потребує постійного обміну інформацією та поповнення отриманих знань. Наголошено, що інтелект переходить у майно, лише коли під дією здібностей мозку створюється щось корисне, що наділене певною формою: бази даних, переліки відомостей, описи процесів, звіти та інше. Визначено головну функцію інтелектуального капіталу, яка полягає у прискоренні приросту об’єму прибутку за рахунок реалізації і формування необхідних відносин і речей, систем знань підприємству, які, у свою чергу, забезпечують його високоефективну господарську діяльність. Оновлена кадрова політика у дипломатичній службі передбачає зміцнення ролі деск-офісера політичного підрозділу, проектування змін на 2 роки та збільшення прозорості введення оцінки кадрів за методом 360.Встановлено, що успіх роботи дипломатичної служби залежить від зваженої кадрової політики, спрямованої, зокрема, на зростання інтелектуального капіталу. Досліджено досвід організації кадрової роботи дипломатичної служби Сполучених Штатів Америки. Сформульовано основні проблеми та надано рекомендації щодо вдосконалення діяльності кадрової політики органів дипломатичної служби на основі аналізу світового досвіду.Для зростання вартості інтелектуального капіталу наголошено на необхідності якісної освіти працівників дипломатичної служби, постійного навчання та самоосвіти послів та співробітників апарату, а також створенні кадрового резерву у дипломатичній служби. До того ж неприпустимим є скорочення витрат на дипломатичну службу. З метою кар’єрного зростання і відповідного просування на вищі посади дипломати повинні мати можливість на систематичній основі проходити підвищення кваліфікації та бути експертами принаймні по двох регіонах та володіти не менш, як двома (трьома) мовами.