Нормативно-правове та інституційне забезпечення публічної політики національної пам’яті щодо утвердження української національної ідентичності в перші роки відновлення державної незалежності України

Анотація

Актуальність. Національна пам’ять є одним із важливих чинників формування та утвердження національної ідентичності, відіграє консолідуючу роль і сприяє єднанню української громадянської нації. Особливо гостро ці питання постають в умовах загрози суверенітету й територіальній цілісності, що несе розв’язана російською федерацією повномасштабна війна. Публічна політика національної пам’яті в Україні має відповідне нормативно-правове та інституційне забезпечення, основи якого почали закладатися в перші роки відновлення державної незалежності. Метою статті є дослідження нормативно-правового та інституційного забезпечення публічної політики національної пам’яті в Україні щодо утвердження української національної ідентичності в період від серпня 1991 р. до липня 1994 р., визначення характерних особливостей цієї політики, розкриття ролі у ній держави і суспільства. Результати. Для забезпечення формування та реалізації публічної політики національної пам’яті в Україні в перші роки відновлення незалежності утворювались нові або продовжували діяти створені наприкінці 1980-х років державні та громадські інституції. Також розроблялась нормативно-правова база, що включала в себе нормативно-правові акти інституційного і регуляторного характеру та нормативно-правові акти комемораційного і меморіалізаційного характеру. В цей період були визначені основні напрями публічної політики національної пам’яті, спрямовані на утвердження української національної ідентичності. Висновки. В перші роки відновлення незалежності України було розпочато формування нормативно-правової бази, створено низку державних і громадських інституцій, проведено відповідні заходи, що забезпечило закладання основ для формування концептуальних засад, орієнтованих на українську національну ідентичність. Загалом же публічна політика національної пам’яті в цей період характеризується відсутністю системного підходу до її формування й реалізації та необхідних кардинальних рішень стосовно окремих історичних питань.