Використання інструментів штучного інтелекту в мережевому управлінні: переваги, ризики та розвиток

Анотація

Метою статті є визначення основних переваг, перспектив розвитку та ризиків застосування інструментів штучного інтелекту, як механізмів мережевого управління, а також надання практичних рекомендацій щодо підходів до розробки алгоритмів застосованих моделей та їхнього законодавчого регулювання. Проаналізовано теоретико-методологічні засади мережевого управління та проблематику його розвитку з урахуванням застосування алгоритмів штучного інтелекту. Визначено сутність мережевого управління, як системи комунікативної взаємодії суб’єктів управління. Описано шляхи підвищення ефективності мережевого управління в саморегульованих секторах діяльності за рахунок розподіленого доступу, децентралізованому підходу до вирішення управлінських питань та колективних рішень. Визначено основні задачі та функції алгоритмів штучного інтелекту в системах мережевого управління, серед яких: аналіз даних та прогнозування, підтримка прийняття рішень, оптимізація процесів управління, обробка запитів та звернень громадян, цифрова безпека, кіберзахист та боротьба з корупцією, моделювання та прогнозування ризиків, електронний документообіг та логістика даних. Проаналізовано базові ризики, які виникають при повсюдному використанні штучного інтелекту в системах мережевого управління в процесі прийняття рішень публічними органами влади, зокрема: недостатність прозорості та відповідальності, ризик біасу та дискримінації в прийнятті рішень, конфіденційність та безпека даних, ризик «байєсівської пастки». Доведено, що вирішення проблеми непрозорості алгоритмів штучного інтелекту в мережевому управлінні лежить у використанні моделі інтерпретованого штучного інтелекту. Констатовано, що брак єдиних прозорих стандартів і регулювань є перепоною на шляху повсюдного застосування алгоритмів штучного інтелекту. Запропоновано при розробці регуляторних актів враховувати специфіку та сфери застосування, зокрема мережеве управління та використання прогностичного підходу до нормотворення.