Аналіз сучасного стану здійснення публічного управління соціально-культурною складовою інфраструктури сільських територій в Україні

Анотація

У зв’язку з дефіцитом фінансових і матеріальних ресурсів, відсутністю ефективних механізмів і заходів соціального захисту українського населення та підтримки соціальної інфраструктури і важливих галузей соціальних послуг, соціальна сфера переживає глибоку кризу, що суттєво позначається на стані її невід’ємної складової – соціально-культурній інфраструктурі. Найбільш відчутна кризова ситуація у сільській місцевості. Метою статті є здійснення аналізу сучасного стану соціально-культурної складової сільської інфраструктури України, визначити основні тенденції й проблеми в її розвитку, а також визначити суттєві виклики, що постали перед країною за останнє десятиріччя. Дослідження дозволило визначити суттєві виклики, що постали перед Україною за останнє десятиріччя. Вони спричинені такими подіями, як окупація російськими військами частини східної та південної української території, що спричинило значну внутрішню міграцію населення на підконтрольні Україні території та появу нових категорій населення, які потребують додаткового соціального захисту; введення карантинних обмежень в Україні у зв’язку з поширення коронавірусної хвороби COVID-19, що суттєво змінили роботу більшості складових соціальної інфраструктури (освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, транспортного обслуговування); повномасштабна російська агресія проти України, що значно вплинула на обмеження доступу до базових потреб людини, несе загрозу її життю і здоров’ю, спричиняє значні інфраструктурні руйнування соціального значення та спровокувала появу нової масштабної міграційної хвилі українців у межах України і за кордон. Узагальнення статистичних даних щодо стану соціально-культурної складової сільської інфраструктури дозволило виділити основні тенденції та проблеми у її розвитку, серед яких найголовнішими є скорочення кількості закладів та чисельності користувачів послуг у них; застарілість матеріально-технічної бази та будівель закладів; повна чи часткова руйнація соціально-культурних об’єктів прифронтових та окупованих сільських населених пунктів; загострення соціальних проблем із-за переходу дітей і молоді на дистанційний режим навчання; низький рівень оснащеності медичних закладів сучасним обладнанням; низький рівень реалізації культурно-дозвілевих потреб і відпочинку; потреба в зміні організаційно-правових форм господарювання, веденні ефективної маркетингової політики щодо просування послуг закладів культури та музейних установ на внутрішній та зовнішній ринок та ін.